Наталія Гавриш, Людмила Варяниця

 

ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОЇ СУБКУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ СОЦІУМІ

 

Постановка проблеми. Світ дитинства – невід’ємна частина людського суспільства. Суспільство не зможе пізнати себе, не зрозумівши закономірностей його розвитку, водночас не можна зрозуміти світ дитинства без знань про особливості його культури. По-перше, тому, що індивідуальний розвиток дитини відбувається не в соціальному вакуумі, а в багатоплановому спілкуванні зі світом дорослих і однолітків. Це добре видно на прикладі дитячих ігор, що моделюють доросле життя. Світ дорослої культури ніби накладається на дитяче світосприйняття. По-друге, дитина одушевляє навколишній світ, насичує його емоційним забарвленням. Вона перетворює у своїй уяві предмети дійсності, драматизує стосунки з однолітками і на цій основі формує й відтворює найважливішу культурну якість людини у створенні ідеальних цінностей. По-третє, дитина завжди пов’язана з предметним світом: на основі чуттєвого досвіду в неї формується первинний понятійний апарат, що, безумовно, не можна вважати абсолютною копією дорослих уявлень, тобто діти формують власний – дитячий світ, світ унікальної культури. Дитинство як особливий специфічний етап у розвитку особистості можна зрозуміти тільки з урахуванням вікового переживання символізму, тобто через систему дитячих уявлень, образів, почуттів і настроїв, у яких дитина і сприймає культуру дорослих людей, осмислюючи власний життєвий шлях. Віковий символізм, з одного боку, відбиває здатність дитини сприймати по-своєму світ, у якому вона живе, а з іншого – має розглядатися як підсистема культури, що будується на нормативних вікових критеріях, стереотипах, уявленнях, обрядах, ритуалах і наборі цінностей, тобто на всьому тому, що й становить зміст будь-якої субкультури, дитячої в тому числі.

Мета статті – визначити і розкрити особливості дитячої субкультури в сучасному соціумі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковці по-різному підходять до розуміння сутності та визначення катеґоріальних параметрів дитячої субкультури. Так, І. Кон розуміє під дитячою субкультурою автономну соціокультурну реальність, що має власні мову, структуру, функції, традиції. Він визначає три основні підсистеми цієї культури: 1) дитяча гра; 2) дитячий фольклор і взагалі художня творчість; 3) спілкування, комунікативна поведінка дітей 1, С. 26. На близькій позиції перебуває російський дослідник В. Кудрявцев, який вбачає в дитячій субкультурі “особливу систему уявлень про світ, цінності тощо, яка частково стихійно складається всередині панівної культурної традиції цього суспільства й посідає в ній відносно автономне місце” [2, С. 17]. В. Абраменкова додає: “Дитяча субкультура – особливий значеннєвий простір цінностей, настанов, способів діяльності та форм спілкування, що здійснюються в тій чи іншій конкретно-історичній соціальній ситуації розвитку” [3, С. 56].

Інший підхід у М. Кагана, який виокремлює в культурі дитинства два шари: один – культурні форми, створювані дорослими для дитини, другий – форми її власної діяльності. Творчість дорослих дозволяє дитині прилучитися до досягнень історії культури і через процеси засвоєння предметних образів стати культурною людиною. Отже, дитина виявляється не тільки творцем культури, але й творцем власного життя, своєї особистості. Конкретизуючи світ, розкладаючи його на предмети, пов’язані з культурою, людина тим самим через засвоєння та привласнення предметів культури стає соціальною та культурною істотою [4]. Ми визначаємо дитячу субкультуру як динамічне соціальне, психологічно-культурне автономне утворення зі своїми морально-правовими нормами, мовленнєвим апаратом, своїм фольклорним надбанням та ігровим комплексом.

Включення дитини у світ культури має діалектичний характер. З одного боку, дитина є об’єктом загальнокультурного впливу, своєрідним акумулятором культурних надбань. З іншого боку, діти виступають суб’єктом культуротворчого процесу, створюючи власний світ культури, тобто дитячу субкультуру. М. Осоріна виокремлює три головних фактори, що визначають дитяче світосприймання в процесі дорослішання:

1) вплив “дорослої культури”, активними провідниками якої є спочатку батьки, а потім й інші дорослі;

2) особисті зусилля самої дитини, що виявляються в різних видах її інтелектуально-творчої діяльності;

3) вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються з покоління в покоління дітей [5, С. 12].

Науковці наполягають на усталеності структури дитячої субкультури, до якої належать такі компоненти: дитячий фольклор, дитяча словесна творчість, дитячий “правовий кодекс!” (правила спільноти, прийняті дитячим співтовариством), дитячі ігри (рухливі, рольові, предметні), дитячий гумор (жарти, дражнилки, докучливі казки, анекдоти тощо), релігійні уявлення, дитяче філософствування (міркування, роздуми про вічне), естетичні уявлення (прикрашання буття), дитячі інтереси, табуювання. Отже, зміст дитячої субкультури багатогранний, він охоплює всі сфери дитячого життя – від національно-культурної до таємничого світу власного “Я”.

Разом з визначенням структурних елементів дитячої субкультури науковці особливого значення надають розкриттю її основних функцій, серед яких:

  • соціалізації, оскільки вона надає особливий психологічний простір, у якому дитина здобуває “соціальну компетентність у групі рівних;
  • психотерапевтична – саме в дитячому середовищі відбувається підпорядкування дитини груповим нормам та оволодіння нею контролем над власною поведінкою, тобто формування її як особистості;
  • культуроохоронна, адже в надрах дитячої субкультури зберігаються жанри, усні тексти, обряди, ритуали й інше, втрачені сучасною цивілізацією;
  • прогностична – орієнтована на майбутнє, пов’язана зі створенням простору для самореалізації.

Результати власних досліджень.

З огляду на функції дитячої субкультури ми маємо стверджувати, що вона є аґентом соціалізації особистості дитини.

Вивчення дитячих співтовариств в онтоґенезі та їхнього впливу на процес соціалізації й формування особистості дитини дало можливість науковцям окреслили образ сучасного дитячого співтовариства.

1. Група однолітків надає різноманітні можливості побудови нових відносин із самим собою та з іншими, допомагаючи дитині зрозуміти себе, своє призначення, дозволяючи відчути ризик і спробувати сили в ситуації змагання.

2. Скорочення фізичного простору для дитячих ігор у містах і в сільській місцевості негативно впливає на соціальний зміст діяльності та психологічний стан дитячого співтовариства.

3. Територіальна роз’єднаність дітей та розрив між дитячими поколіннями призводить до невміння спілкуватися, зменшення передачі дитячого досвіду від одного покоління до іншого.

До особливостей сучасної дитячої субкультури належить той факт, що під впливом засобів масової інформації дитяче співтовариство як носій субкультури дитинства перенасичується елементами культури дорослих, збіднюючи зміст власної субкультури. Як негативну рису сучасного стану, за твердженням М. Осоріної, можна назвати ігнорування проблем дитячої субкультури, що в сучасному суспільстві виявляється у втраті фізичного простору ігор і дитячого побуту, групової взаємодії й спілкування, можливості реалізації дітьми свого групового життя, передачі всього багатства форм дитячої субкультури. Усе це може призвести до зростання дитячих неврозів, психічних захворювань і криміналізації дитячого життя.

Вивчення теорії питання дало змогу сформулювати основні положення щодо сутності досліджуваного феномена. Ми розглядаємо дитячу субкультуру як базисну надбудову дитячого співтовариства, як складне багатоаспектне утворення, що значною мірою зумовлює зміст, форми, види й типи взаємин, соціальні рухи, соціальні уявлення, життєві цінності в дитячому середовищі. З одного боку, дитяча субкультура репрезентує й трансформує кожному новому поколінню дітей соціально-культурні здобутки нації та людства в цілому (фольклор, гумор, мову, естетичні та релігійні уявлення, моральні норми тощо), з іншого – у дитячій субкультурі відбивається все, що створюється самою спільнотою дітей у кожній конкретно-історичній ситуації (мова, мода, іграшки, ігри, гумор, дитячий “правовий кодекс” тощо). Як базова культура дитячого співтовариства дитяча субкультура є осередком для розвитку особистості, тобто її поле насичене всім необхідним для цього процесу.

Кожна дитина збагачує загальний простір дитячої субкультури особистісними здобутками, настановами, принципами, традиціями, які вона виносить зі своєї сім’ї. Дитяче співтовариство – спільнота індивідів, об’єднаних загальними інтересами, віковими можливостями та природними особливостями, численними атрибутами матеріального, духовного життя, різними видами спільної значимої діяльності.

Важливим фактором соціального зростання дитини є гармонійні відносини в системах “дитина – дитина”, “дитина – діти” в дитячій субкультурі. Діти відчувають потребу в розвитку багатопланових зв’язків між собою, в організації особливих соціальних структур, що несуть певне навантаження в дитячому соціумі; це найяскравіше виявляється, починаючи з молодшого шкільного віку – періоду активного формування самосвідомості зростаючої особистості як члена соціуму. Якщо родина й дорослі взагалі визначають “зону найближчого розвитку дитини” (Л. Виготський), готуючи її до освоєння соціальних норм, цінностей і стереотипів певної культури (наприклад соціально-економічних цінностей, релігійної приналежності тощо), то дитяче співтовариство, дитяча субкультура обумовлюють зону варіативного розвитку (ЗВР), задаючи одночасне існування й “перегук” різних культур, інших логік. У такий спосіб забезпечується готовність дитини до розв’язання завдань у непередбачених обставинах. До того ж зона варіативного розвитку створюється групою однолітків у процесі гри, що передбачає спілкування, стосунки, взаємодію.

У взаємодії з однолітками дитина приходить до певного пізнання себе й навколишнього світу. Самопізнання, адекватне ставлення до себе породжує потребу в ціннісному ставленні до оточення. Відтак для повноцінного розвитку дитині потрібний реальний освітній простір – розвивальне середовище, яке має задовольняти її прагнення рухатися, грати, досліджувати довкілля, активно проявляти себе, спілкуватися і взаємодіяти з однолітками.

Якщо говорити про структуру дитячої субкультури, то її простір можна представити нашаруванням неоднорідних щаблів. Серед них ми виокремлюємо прошарок усталеної й змінної сучасної культури. У певні періоди історії, коли розхитуються традиційні механізми передачі знань і діти починають орієнтуватися не стільки на дорослих, скільки одне на одного, стає особливо чітко помітним, що смислом дитячої субкультури є не тільки актуальні для масової культури особливості поведінки, свідомості, діяльності, а й відносно стійкі в часі й просторі образи, моделі, тексти, що становлять собою “уламки” різних епох, сліди пам’яті минулого досвіду людства, що передаються з покоління в покоління. На жаль, прошарок усталеної культури в сучасній дитячій субкультурі значно зменшився. Отже, тепер ми маємо дещо іншу картину розвитку соціокультурної ситуації в суспільстві та становленні особистості на ранніх етапах соціалізації. Істотні, на жаль, не в усьому позитивні, зміни щодо культурних та ціннісних традицій у дорослому суспільстві не могли не вплинути на зміст дитячої субкультури. Наше бачення сучасного стану дитячої субкультури показано на рисунку 1.

Соціальна ситуація розвитку дитини в Україні, до речі, як і в багатьох країнах пострадянського простору, сьогодні відрізняється високим ступенем драматизму: економічні труднощі, політична нестабільність, дегуманізація суспільних зв’язків і криза родини, соціальне сирітство та криміналізація суспільства, – отже, сучасна епоха “культурного вибуху” висуває підвищені вимоги до фізичного, психологічного, морального й духовного здоров’я маленького громадянина, приреченого виживати в таких умовах.

Динаміка негативних змін дитячої субкультури в сучасному соціумі

Рис. 1. Динаміка негативних змін дитячої субкультури в сучасному соціумі

Найважливішими ознаками негативності соціальної ситуації для зростаючої особистості є руйнування усталених протягом тисячоріч природних інститутів соціалізації – родини та дитячого співтовариства, зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, вплив засобів масової інформації тощо.

Одним із провідних факторів первинної соціалізації дошкільника є родина. Однак на сучасному етапі батьки психологічно й фактично відірвані від дитинства в його загальному розумінні – зайнятість на виробництві, передача виховних функцій бабусям, гувернерам, освітнім установам, надання пріоритету власним інтересам перед спільними з дитиною видами діяльності – усе це відриває дитину від батьків. Це знаходить відбиття навіть у складених дітьми казках, які ми записували під час експерименту: “У зайчика не було мами, вона поїхала в Москву гроші заробляти…”, “Папа лев не був злий, хоч він і кричав на своїх левенят, у нього просто були злі проблеми…”, “Кішка посадила кошенят у корзинку, а сама пішла гроші заробляти…”. Крім того, у батьків знялося багато внутрішніх обов’язків, зникло відповідальне ставлення до дітей ще й тому, що держава, минаючи суспільство, привласнила собі право вершити долю дитини, відводячи родині другорядну роль. З одного боку, можна спостерігати або надмірно рано визначені батьками життєві перспективи, відтак повне ігнорування всіх аспектів дитячого життя, окрім тих, які, за їхнім переконанням, ведуть до успіху. В інших випадках батьки, зайняті власними проблемами, намагаються відокремитись від дитини, діють за принципом “Чим би дитина не займалась, аби…” і знову-таки ігнорують реальні проблеми дитинства.

Різко загострилися протиріччя, що посилюються з віком, між потребою дитини в увазі та спочатку безперервному ослабленні, а потім і відсутністю необхідної уваги з боку дорослих, у тому числі рідних людей. Виявляючи підвищену турботу про одяг, харчування, культурні розваги своїх дітей, вони не реалізують можливості спілкування з ними – як наслідок, у багатьох дітей розвивається почуття самітності, що доходить часом до розпачу, зростає цинізм, що виявляється в більш відкритих (і більш страшних), ніж у дорослих формах, нівелюється повага до найважливіших людських цінностей (О. Кононко).

Іншим фактом дисгармонії сучасної дитячої субкультури є втрата й збіднення її окремих прошарків (ігор, фольклору, правових норм). Особливо критичною виявилася ситуація щодо ігрової традиції (групових рухливих ігор й ігрового дитячого фольклору). Неперевершена цінність фольклорної традиції полягає в тому, що вона увібрала в себе соціальний та інтелектуальний досвід дитячих поколінь багатьох віків і надає дитині актуальні й сьогодні готові способи вирішення життєвих проблем у дитячому співтоваристві, допомагає набути відчуття психологічної незалежності від негативних впливів, досвід відстоювання своєї позиції, формування солідарності та почуття МИ. Іграшка – обов’язковий атрибут дитячої гри, створений власними руками за допомогою природних матеріалів, виробів художніх промислів – є, крім усього іншого, засобом культурно-естетичного розвитку дитини, її національної гідності.

Ми з прикрістю констатуємо, що сучасні діти майже не вміють використовувати доречно форми дитячого фольклору, збіднився зміст та форми гри, різноманітних видів дитячої творчості.

Якщо раніше в потребах старших дошкільників превалювала орієнтація на творчі види діяльності, у тому числі й у пізнавальній сфері, сьогодні пріоритет пізнання, творчої діяльності й тим більше моральних потреб майже втрачено. Зрозуміло, культурні потреби динамічні, здатні відновлюватися, виявляючись у певних індивідуальних продуктах духовного й матеріального виробництва. Негативні тенденції в цій галузі можуть бути переборені завдяки позитивним соціально-економічним та соціально-духовним змінам. Однак, говорячи про сучасний стан дитячої субкультури дошкільників, не можна не відзначити збіднення всіх видів дозвілля, що пов’язано переважно з порушенням звичайних форм реалізації прав дітей.

Повернімося до схеми. В її сучасному варіанті спостерігаємо новий прошарок   – елементи дорослої культури. Ідеться не про реальні позитивні факти загальної культури суспільства, а про ті елементи дорослої культури, які за умови зменшення прошарку усталеної культури заповнили прірву. Провідниками цих елементів є передусім батьки. До цієї культури ми відносимо ненормативну лексику, жаргонізми, дорослі ігри, жарти, низькокультурні пісні, танці, сексуально відверті та агресивні елементи одягу, мультфільми та кінофільми, переповнені насильством, агресією тощо.

Дитяча субкультура як простір розвитку соціалізованості дитячої особистості постійно перебуває під впливом різних життєвих обставин, які ми називаємо соціальними факторами. Вони впливають на дитину, спричинюючи певні зміни в її свідомості, взаєминах із тими, хто оточує, поглядах на світ у цілому.

Наголосимо на певній дегуманізації дитячої свідомості – це й відоме зростання злочинності серед неповнолітніх, її омолодження, це й страшні злочини, що відрізняються особливою жорстокістю й витонченістю. Усе частіше малолітніми злочинцями стають діти з так званих благополучних родин [3, С. 15].

Паралельно з нагромадженням внутрішньої жорстокості власне в дитячому суспільстві відбувається сатанізація духу наших дітей, навмисне перекручення дитячої природи. Так, видавництво “Терра” випустило серію книг (10-12 штук) для дітей: “Сказання жахів”, “Чаклуни й відьми”, “Примари”, “Чари й путо”, “Таємні мистецтва”.

Сьогодні телеекрани заполонили фільми й передачі про різних нелюдів (“Зателефонуйте Кузі”, “Телепузики”, “Покемони”), на прилавках магазинів – монстри й чудовиська, кіборги, тролі, демони, у книжках – неземний розум, космічні прибульці, інопланетяни…

Демонізація та розвиток наочної агресії дитячої свідомості продовжується у сфері ігрової діяльності. Втратили популярність іграшки-персонажі “наших” мультфільмів (Крокодил Гена, Чебурашка, Червона Шапочка). За статевими ознаками більше агресії серед іграшок, призначених хлопчикам, наприклад “Супергерой” з набором зброї. Вираз обличчя в такого героя злий, не націленій на захист слабих та маленьких. Ще один приклад – поліцейський іграшковій набір: наручники та іграшкова дубинка. “Подарувавши дитині такі “символи правосуддя”, – вказує В. Абраменкова, – батьки повинні пам’ятати, що вони орієнтують свою дитину не на професію поліцейського, а на глибоко приховані агресивні тенденції, коли насильство – найкоротший шлях у вирішенні питань” [3, С. 36].

Звичайно, не всі діти будуть сліпо наслідувати іграшкових монстрів та таких неправдивих героїв. Але де гарантія, що дитині це не припаде до смаку? Серед дошкільників і молодших школярів чимало хлопців, схильних до демонстративного поводження, які легко піддаються поганому впливу, запальних і самолюбних. Вони в цьому випадку перші кандидати в групу ризику.

Особливого аналізу заслуговують ляльки для дівчаток. Ігри з ляльками – чи не найбільш тривала рольова гра: починаючись у молодшому дошкільному віці, вона зберігається до віку підліткового (іноді до 14-15 років). Це велика частина дитинства, для дитини – величезна епоха, протягом якої змінюється вона сама, змінюються її потреби, психічні й соціальні установки. Динаміка гри з ляльками є наочним свідченням цих змін.

Отже, названі ознаки засвідчили, що під впливом причин соціального, економічного й психологічного характеру відбувається деформація змісту дитячої субкультури: збіднення репертуару дитячого фольклору, втрата усних текстів, а часом і зникнення колективних ігор та ін., що у свою чергу зумовлює процес соціалізації дітей дошкільного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кон И.С. Ребенок и общество. – М.: Наука, 1988. – С. 26-78.

2. Кудрявцев В.Т. Развитое детство и развивающее образование: культурно-исторический подход: В 2-х ч. – Дубна, 1997. – Ч. I. – С. 17-56.

3. Абраменкова В.В. Социальная психология детства: развитие отношений ребенка в детской субкультуре. – М.: МОДЕК, 2000. – С. 15-36.

4. Исаев Д.Н. Психогигиена пола у детей / Д.Н. Исаев, В.Е. Каган. – Л.: Медицина, 1986. – С. 33-67.

5. Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. – СПб.: Речь, 2000. – С. 12-34.

6. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: Педагогика, 1978. – С. 15-49.

РЕЗЮМЕ

Авторами предложен оригинальный подход к проблеме субкультуры детства. Рассмотрены вопросы социализации детей дошкольного возраста.

Ключевые слова: субкультура детства, социализация, детское пространство.

RESUME

By authors original approach to the problem of subculture of childhood is offered. The questions of socialization of children of pre-school age are considered.

Keywords: subculture of childhood, socialization, child’s space.